Воронцеві чисті роси
Мерехтять, мов зорі:
Маків цвіт в зелених косах ,
Квітка – краю доля.
Красенів палає цвіт.
Прикує – не зрушить.
П’є небесний передзвін
Лункокрила суша.
Диво з’їло слів потік—
Тут природи право.
Королівський дивовид--
Яскрава заграва.
Хтось червоную цар-квітку
Шука за морями.
А у нас їх-- скільки видно.
Не прийдеш до тями.
Хоч немає чуда-юда,
Що той скарб пильнує,
Не лишають квітку блузи—
Велич так диктує.
Воронцеві чисті роси –
Як дитинство, ніжні, босі.
