Намарно опиратися
весні.
Вона живе
у кожному узорі..
Підсніжником
у білім тюрбані
стає обіруч,
точкою опори…
І сипле сонце
світлого пшона
задеркуватим дзьобикам
на бруньках.
Верба, немов
пухнате кошеня
крадеться вгору,
дряпається в’юнко.
Мій Паростку,
озимки ти зборов,
не кидав серце
в морок і пустелю.
І подихом
оберігав любов,
О,ніжний мій, смарагдовий Полелю…
*Полель — брат Лелі, син Лади і Сварога. Бог світлого дня, покровитель мистецтв, співців та музикантів. Будитель великих почуттів. Улюбленець богів, золотоволосий Полель ніколи не впадає в гнів, дарує своє світло однаково всім. Свою ласку і щедрість приносить він нивам і полям, садам і лісам, рікам і озерам. Теплотою любові обіймає й очищає він кожну комашку і пташку, кожну стеблинку, а ще — океан людських сердець // Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.
цей Вірш написано навіть не серцем - а чистою високою і освідомленою Душею Весни і На-Роду, люба пані Окрилена, вітаю ... це винятковий вірш - він ... винятковий... у кожному штрихові-рухові-вияві, у кожній сонячній пшонині і задеркуватому дзьобику бруньки...
не часто такі вірші випадає читати-бачити-переживати - люблю...
Мій Паростку,
озимки ти зборов...
не кидав серце
в морок і пустелю.
І подихом
оберігав любов
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро Ваша увага надихає і надає паросткам сили