На столі на цвинтарі лежала поранена Роза,
Розкинувши руки в боки набирала Роза
Дощову воду в пелюстки, чорні наче крила
Розкинувши руки - сніжні зелені, лежала...
Потім встала Роза, набрала води, обмила руки,
На лиці засіяло сонце, і зорі у очах, забирало море
Море схвилювань як устигнути до наступного
Дощу - Роси - Туману, Набрати Всю Землю
У очах ....
Що бачать очі та не встигають вуха, відчуть
Що бачать рози - пелюстки, блакитні хмари
Хутчіш вставай но до окраїн, Небес, Небес
Можливо й ти побачиш Ламу, що сходить золотою
Дорогою Долі - Не долі, І вверх - і вниз
І збоку - і зверху..... і туманом.......
Якось так проносились думки рожеві Розарії...
Рози...........Напускаючись.........Туманами рваними........
