“Горобець після бійки” ця зачіска зветься,
Завиватися в кільця почала борода.
Без копійки в кишені, з Україною в серці,
Він півроку в окопах, бо в країні біда.
Не жаліється і ні про що він не просить,
Закидає на плечі кулемета стрічки,
Що Бог дасть те і їсть, що дадуть – те і носить,
Мій найстарший синочок, дитя простоти.
І коли мене сумніви беруть похмурі,
І я знов почуваюсь не в сих і не в тих,
Заглядаючи в очі його волошкові,
Я знаходжу там спокій, як на ликах святих
Світла пам'ять...
Не відомий, поки що, для мене побратим Руслана
"Німця"
Він прикривав нас тілом уже вкотре?,
За мир боровся і за наші долі
Приймав грудьми усе палюче гостре
Щоб не дістали рідних такі болі.
Майдану голос у його гортані
В руках тримав відважно оборону
Продовжував боротися в Айдарі
Від заснування того батальйону.
Руслан Бобуров , «Німець» легендарний
Як говорили «сам він вартий роти»
До будь якої зброї завжди вправний…
Й сепаратисти знали ті чесноти :
Своїм новеньким подавали звістки
Мов, «стережіться Німця, особливо» −
Не утекти від вогнища зенітки,
Яку він «мамка» кликав жартівливо.
Не зникнути від «Машки» − кулемета −
Стріляв з душею і на всю потужність
За Німця смерть винагорода щедра −
Так муляла невірним його мужність.
Як кажуть про Руслана побратими −
Усі найкращі риси мав у серці,
Витягував з під куль нас, ледь живими,
Боявся не своєї – друзів смерті
В Георгіївці, якось, під час штурму,
У комір Німцевого «броника» застрягла
Й поранила губу ворожа куля,
Та навіть це не втримало Руслана.
Тоді він залишИвся воювати
І саме завдяки його «зенітці»
Утримали плацдарм наші «солдати»,
Хоч відступати мали в тому місці.
Історії про нього кожен знає,
Хто був хоч раз у цьому батальйоні,
Героїв, кажуть, слава не вмирає −
Він воював у рідному кордоні.
Хто знає що було в козацькім серці?
Боліло за сім’ю, за Україну,
Боялося щоб ворог той не вдерся,
Не розкотив до глибини руїну.,
На фронті як жилось йому, хто знає?
Сьогодні обіймає свого друга,
А завтра його ворог убиває
Несправедливість.. в серці знов розруха...
В Айдарі Німець з першого загону,
Там кілька сот знаходилось козацтва −
Не стало їх.. хто ранений, хто в Бога,
З них вмер Руслан останнім.. в місті Щастя..
Слова його правдивими лишились
«Я до кінця за мир боротись буду»
В бою роки бурхливі закінчИлись,
Повік добро те не забути люду.
Хай наболіле серце знАйде спокій,
Із Богом гляне з часом на Вкраїну,
Заквітне мир на цій землі широкій,
Заллє молитви мова солов’їна.
"для мене честь мати такого героя - земляка!"
ID:
558280
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.02.2015 22:55:58
© дата внесення змiн: 09.02.2015 13:28:39
автор: Сніжана Репеченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
