|
Кузьма, височелезний чорнявий хлопчина років двадцяти, переступив поріг контори КНС, держачись за одвірок та похитуючись. Постояв мовчки хвилину-другу, а потім ледве перетягуючи ноги поплентався до лежанки. В лежанці весело палахкотить. Біля лежанки застелений кумачем стіл, котрого недавно, разом з хатою, експропріювали у баби Прокопихи. Над столом – портрет Леніна, також у кумачі. За столом – Нюся. До кожанки вона не доросла – на ній куцина. Хромових чобіт у неї також ще нема – звичайні лапті на ногах. Але Нюся – неабияка птаха. Вона активістка КНС. Вона комсомолка. Вона безкомпромісна і непідкупна. Висока, чорнява, повновида. Очі у Нюсі – дві тернинки. Ними вона все бачить. Від очей її нічого не втаїться. От і зараз активістка уважно роздивлялася хлопця, напевне знаючи: не залицятися прийшов.
Кузьма, мов столітній дідуган, ледве сунувся до лежанки. Здавалося, кожен крок був йому невимовно тяжким і болючим. Доплентався до лежанки. Поклав на неї свої завеликі для нього руки, а потім і сам похилився на неї.
- Кузомику, чого ти?.. – запитала Нюся.
- Хлібчика хочу....
- Та де ж я тобі візьму хлібчика, Кузьомику?
- Батько три дні, як умер, – не чуючи комсомолки, глухо говорив Кузьма. – Опух увесь, а потім умер... А брат ще тиждень тому помер... На поле пішов і помер. Хотів знайти хоч одну гнилу картоплинку чи бурячок, та там і залишився... Хата нетоплена, мати від горя нездужає. І я лежав уже який день. Їсти нема чого в хаті. Піду, думаю, до ратуші, може хоч шматочок хлібчика дасте...
- Ой, Кузьомчику, нема в нас хліба в комітеті! – почервоніли щічки у Нюсі. – Ні шматочка... І чого б ти йшов аж сюди. Був би вдома...
- Дринчик брата на Кальонівку відвіз, а потім – і батька, – продовжував Кузьма. – За кожного мертвого, що він відвозить на кладовище, ви даєте по сто грамів хліба... А я думаю: піду сам до ратуші, може ж зглянуться. А як помру, то хоч коней від ратуші на Обногу не гнатимете.
- В колгосп іди, Кузьма! Тоді і хліб їстимеш! – відрізала на мову хлопця Нюся.
- Та як же в колгосп, якщо я ледве ноги тягаю. Вже чотири дні ріски в роті не було. Хоч би кусничок який дали. А то помру!
- Не помреш, житимеш! Ще мене сватати прийдеш... – тінь жалості промайнув у комсомолки.
- Якщо дасте хліба хоч кусочок, то може й житиму. А так...
- А другий брат – Іван де?
- Був вдома, поки Микола на полі не впав а Дринчик не повіз його на Кальонівку. – Ледве вимовляв хлопець. – А тоді і сказав нам: "Піду попрошусь до Василя Романовича. Як їхатимуть до Сум, то нехай і мене візьмуть. Десь наймуся на роботу. Або в Донбас поїду. Краще вже в поїзді з надією в душі померти, що їсти зароблю. Ніж отак сидіти і пухнути!
- А ти ж чого з ним не поїхав?
- ...!
- Чого ж ти в колгосп не йдеш, яку-небудь затірку там дали б тобі кожного дня?
- ...!
- Чого ти мовчиш?
- У мене, Нюсю, ноги опухли – ледве волочу... Аби хоч шматочок хлібчика, може полегшало б. Тоді б уже і в колгосп пішов. Може б з Дринчиком возив би померлих на кладовище... А так... Ох і холодно ж мені... Нюсю, можна я на лежанці погріюся? Не дасте хлібчика – то хоч погріюся.
- А мені що? Лізь та грійся! А хліба в комнезамі немає. Працювати треба, Кузьма, тоді і хліб буде! Їсти хочеться, а працювати – зась! В колгосп іди, лежню!
Хлопчина з великим зусиллям заліз на лежанку, прихилився біля стіни. Сидів мовчки. З очей скотилася одна велика сльозина.
- Так що, ледарю, підеш до колгоспу? – дошкуляла Нюся.
- Я не ледар!.. – ледве вичавив. – І ти знаєш про це. Наша сім’я – такі ж бідаки, як твої батько-мати! Тільки ти... в комсомол подалась, а батьки – до колгоспу! А ми... Ми з батьком і братами нивку самі обробляли, хліб свій мали. І в цьому році повну яму зерна насипали... Ви, комнезамівці, налетіли і забрали все-все... Навіть квасолю... Ти ж всюди обдивилася: і в хаті, і в повітці, і в сажку, і в погребі, і в садку. Всю землю залізними прутами поштрикали... Все зерно вибрали... А тепер хоч би кусник хліба дали... Савович бігав, наганом трусив перед очима, пищав, мов комарик: "Соціалізм будуємо! Державі тяжко..." А нам що? Нам не тяжко зараз! Батько вмер. Брат старший вмер. Іван забіг хтозна куди. Половину Малящиного Кутка Дринчик за окраєць хліба до кладовища вивіз... Скажи, Нюсю, для чого це?
- Так треба, Кузьма! Так партія Леніна-Сталіна постановила! Ти що питаєш таке! Та за ці речі в холодну... Ні, на Соловки відправлять! Соціалізм будуємо – і тяжко нам усім! Треба тугіше підтягнути пояски, поки країна стане на ноги...
- Ой, Нюсю, поясок мій уже до хребта з животом прилип... І на мої ноги вона нехай не надіється – опухли вони на безхліб’ї. Казав Іван мені: "Тікаймо, брате, до Донбасу разом!" А я злякався. Жаль мені було кинути у селі і Малящин Куточок, і Обногу. А тепер здається , що покину все навіки...
- Та що ти заладив: помру-помру, хлібчика-хлібчика. Нема в мене хлібчика! І не помреш ти! – роздратувалася Нюся, встала і підійшла до вікна.
За вікном все було білим і чистим, мов весільне полотно, вибілене липневої погожої днини. Снігу насипало добряче. По дорозі продавлено слід від коняки та саней. Слід тягнувся на Кальонівку. Мабуть Дринчик і сьогодні когось віз на кладовище. А за дорогою – поле. Видніється Ковалів ярок. Справа – Загребелля. Ох, на Загребеллі ж і ситуація. Савович картав Василя Романовича, що людям помагає, свій харч з дому голодним роздає. А той промовив, що вже до ста чоловік померло на Загребеллі – і йому кусень до рота не йде, коли він таке бачить. А що він бачить? Не працюють в колгоспі – от і мруть. Не хочуть до колгоспу. Біжать кудись: Верхові – на Курщину, Карпенки – в Суми, Анікієнки – ще куди... Це ж лише на одній вулиці. А що ж говорити про План, Новоселівку та Зелений Гай! Невже ж невірно зробили, що експропріювали зерно?.. Але Партія не помиляється! Коли було вказано зібрати зерно для держави – значить збери і не роздумуй! Йде класова боротьба. А боротьби без горя і сліз, без крові і втрат не буває. Раз будуємо новий лад – то потрібно тугіше підтягнути пояски. Ось старий Прокіп яку хоромину сам для себе і своєї баби вибудував. Лавку держав, крам завозив – і жив лише для себе, куркуляка, а не для людей. І як у нього не забереш все та не віддаси людям? От тепер стара Прокопика поживе і в менших статках – а людям он яка контора буде. З лавки комору комнезамівці зробили. Тепер даємо хліба тим, хто працює... А через десять років у нас все-все буде по-новому! Соціалізм збудуємо. Світова революція пройде, і всіх капіталістів – "...до 'дної ями, буржуїв за буржуями..." А он з Кальонівки і голова іде. Дійсно як комарик. От Кузьма! І скаже ж таке! Може "комарик" і розщедриться на кусник хліба для хлопчини? Треба його вже з лежанки зігнати. А то буде Савович пищати та наганом трясти.
- Кузьомику, вставай з лежанки! – гукнула ще дивлячись у вікно. – Нагрівся вже доста! Голова комнезаму он іде. Попросиш хліба в нього.
Хлопець не обізвався на Нюсин оклик.
- Чого мовчиш, Кузьма? Он як розігрівся! – різко повернулась до непроханого гостя. – Вставай!
Кузьма мовчав. Очі були відкритими. Хлопець дивився на портрет Леніна і посміхався. В посмішці хлопця дівчина бачила якийсь докір Вождю за труднощі сьогодення, за біль і страждання. В посмішці вона також побачила якусь зверхність цього ледацюги над Леніним. "Ти диви! Він ще глузує! – подумала активістка. – Хлібця йому подавай! Зараз виштовхаю на вулицю!" Підійшла і поторсала за плечі. Від поштовху тіло хлопця осунулося. Голова відкинулась, і погляд немигаючих очей повернувся до вікна, де видно було шматочок дороги, сліди саней, поле, кусень Ковалевого яру. Тільки посмішка тепер була якась блаженна і легка.
- Е-е-е!.. Брате!.. Та ти що?!. – вичавила Нюся зі здавлених страхом грудей. – Ти що?.. Помер?.. Вставай – я хлібчика побіжу в коморі попрошу тобі... Встава-а-ай!...
- Що там у тебе, Нюсю? – пропищав від дверей Савович. – Що ти там коло лежанки схилилась?
- Тут... Тут... Тут Кузьма Графини Горюнихи помер!..
- Як помер?..
- Прийшов, хлібчика просив...
Савович підійшов, витягнувся на увесь коротенький свій зріст і заглянув у вічі хлопцю. Потім своїми коротесенькими пальчиками провів по обличчю. Закрив повіки.
- Не треба йому вже хлібчика, Нюсю! – пропищав. – А ти біжи та позви Дринчика...
22.12.2007 року
ID:
539768
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.11.2014 11:00:27
© дата внесення змiн: 27.11.2014 11:00:27
автор: Grigory
Вкажіть причину вашої скарги
|
