Не намагаюсь як, а все ж один,
Лиш відображення і тінь зі мною,
Нема в самотності ніякої краси,
Життя моє сплива в застої.
Так міркував не раз, не два,
І від знайомих чув думки ці повсякчасно,
Ця особливість нашого єства
В самотності розчинює сучасність.
Якщо не пастка це, то що?
На комплексах із сумнівів будова,
Коли як вогник на болоті уночі,
У кожній посмішці шукаєш змову.
Навіщо ж сам себе в оману ввів?
Адже життя в веселковім розмаї,
Допоки є, з ким думку розділить,
То й у душі самотності немає.
Немає місця їй, коли є той,
Кому нестрашно почуття розкрити,
Хто здатен за руку с тобою
Всі перепони разом пережити.
Нехай не поруч він або вона,
Для тебе – увесь світ без краю.
Дорога ця весела і сумна,
Але, повір, надія не вмирає!
