Зима. І сніг навколо білий,
А моє серце знову у журбі.
А я лечу, мов птах стокрилий, ˗˗
Спішу подякувати тобі.
Спасибі, милий, що ти є,
Що став частинкою мого життя,
Запалив колись ти до болю серце моє
І назад вже нема вороття.
Вже котрий пишу тобі вірш – не знаю,
Але точно знаю одне:
Що всім серцем тебе я кохаю,
Я щаслива, що ти в мене є.
Мені не треба дарунків, прикрас,
Теплих слів, що покриті любов’ю,
Лиш згадати, як ми перший раз
Познайомились взимку з тобою.
Яка то зустріч тепла була,
Як ми раділи, сміялись,
Розквітала в серці весна
І ми з тобою любить намагались.
Зима лютує, завірюха мете, ˗˗
У мене в серці – спалені мости…
Ох, як же боляче жар той пече,
Той вогонь, що навіки залишив ти.
Повернуть тобі мене не вдасться,
Ти ж бо іншу сподобав собі…
Я тоді за хвилини щастя
Могла душу віддати тобі.
Колись я тебе кохала,
Плакала, страждала…
Тепер мене ти гідний,
Та мені вже не потрібний.
23.02.2014
