В полі чистім, серед миру,
На окраїні села
Посивіла в чорних шатах
Хрест могильний обійма.
Сльози висохли на вітрі,
Губи стріскались у кров,
Лиш безмовна та молитва
Розливає біль і сум...
Чом не стала сизим птахом?
Не прийняла вражих куль ?
Чом тебе, мій сокіл ясний,
Не спасла моя любов?...
І розклавши руки - крила
В полі чистім край села
Впала тихо на могилу,
Вже не мати - бо вона
Не почує цього слова
Від єдиного синка.
Він загинув, за Вкраїну,
Там, на сході, де війна.
Схоронила ніжні руки,
Солов'їний дивний сміх,
Що ростила, що любила,
Що леліяла, як цвіт.
Вже не мати - бо вона,
Птаха полохлива без гнізда.
В серці щем і пустота,
І кровавить ранами душа.
30.08.14
