Книга осені
Своїми холодними сторінками
Змушує пальці відчувати літери
Як струни
Чорної віолончелі незримого майстра.
Осінній вітер
Все так само гойдає пожовклу траву
(І верес)
Як колихав у часи осінніх сутінок –
Кельтських сутінок короля О’Доннелла.
Візьми до рук сопілку
Різану з ліщини Вітряного Берега
Тої самої
Яку шанували діти Богині Дану
Та віддай її осінньому вітру
Може хоч він заграє забуту пісню
Яку нині не згадає ніхто –
Навіть найсивіший ірландець,
Навіть друїд, що тиняється тінню
Вже півтори тисячі років
Мовчазними пагорбами Манстеру.
Ожина така ж колюча –
Її байдужозелені листочки
Переживуть і ці холоди зими.
Але не ти.
Бо осінь…
Шоне ! Заживуть подряпини від ожини ... а осінь (якщо придивитися до неї ... така вродлива , така душевна , така ... своя ! )- перевтілиться у сніг , щоб той згодом став водою ... новим життям весни ...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
якби не печалі віків, сховані у нотах оснньої пісні, забутої вже всіма - якби не печалі ці! - на яку втіху у парі з вітром відтворили б звуки ваших слів і думок пісню осіннього часу!..
добре душі вас читати, - і нехай грає і викликає до життя нові думи ваша сопілка осіннього лісу...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Переживуть і ці холоди зими.
Але не ти." справді щось у цьому є від Чарівного..)але, не всі переживуть зиму, доживуть до весни і побачать літо...але хотілось би, щоб бачили...всі бачили...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені теж хотілося б..... Але світ нині занадто сумний і жорстокий.