- Це диво-дивне, чудо безперечне!
Що тут гадать? - Дивись, благоговій,
Який могутній славний буревій
Задля розваги смертної малечі
На всій поверхні чорній чималій
Крапками білими молокотечі
Розсіяв зорь без підрахунку рій!
- Та я ж дивлюся... І мені верзеться,
Що ці крапки, що їх зовуть "зірки",
Об'єднані в системи і хмарки,
В сузір'я складені, як заманеться,
Не зорі це, - малесенькі дірки
В мішку, в якому людство марно пнеться,
Як біля церкви пнуться жебраки.*
- Так ми в мішку? І виходу немає?
І зорі недосяжні попри всі
Потуги стати ближче їх красі,
І міцно нас оцей мішок тримає,
І ми у ньому, наче карасі,
І же́реб наш довільно визначає
Той, хто мішок воло́че по росі?
- Не поспішай. Послухай, далі буде
Ще розповідь про світло і зірки.
Насправді ж ламентації гіркі
Ведуть нас до фатальної облуди
І спонукають висновки мілкі.
А шлях до зорь і світла той здобуде,
Відкине хто умовності цупкі.
- Заплутався... Тепер не розберуся,
Де дійсне світло і куди людей
Дорога суперечливих ідей
Розверне і куди вони попнуться,
Яких від тих очікувать вістей,
Хто тим шляхом до цілі доберуться,
І звідти нам яких стрічать гостей?
- Гадаю, тут є певне розмаїття,
Ідей багато... Та на цій добі
Мені на думку спало, далебі́,
До світла шлях, і до нього́ ворі́ття,
І справжнє світло дійсне - у собі
Шукати слід, і викинуть на смі́ття
Всі інші спроби ув однім снопі.
- А як же зорі? Що, невже зректися
Одвічних мрій і невідступних снів
Планети надостойнішіх синів?
Дивись же, де я нині опинився,
Коли тебе послухати схотів:
Весь світ стискався і таки стулився
До "я" мого і до його слідів.
- Не знаю, на здобуток чи на збиток,
Та спробуй все ж на смак мої думки,
І уяви хоч раз: все навпаки,
І світло в небі справді є відбиток
Того, що в нас не знайдуть хробаки,
Що нам - не їм - призначено на вжиток,
Без чого ми - нещасні жебраки.**
Продовження.** Початок* ("Споглядаючи небо")
Мені деколи складно обрати рубрику, а лірика ніби охоплює усе.
