І капітан стоїть і дивиться навколо
Та краєвид здається вже не тим
Йому у слід пролазить біль і жало
Та все болить, що світ бува черствим.
Матроси стали і наказу вже чекають
Хоч ворог їх з боями засипає
А він стоїть та правди незнаходить
Її нема і шанс далеко вже втікає
І ворог суне що є сили всюди
Та намагається, наш корабель бомбити
Вже виникає запитання, люди.
Куди нам вже діватися? Що уже робити?
Та капітан тримає, шаблю вище всього.
І його посмішка втіляє всім надію.
Усі матроси підуть, проти капітана злого.
Та промовляють слово, чисте слово "Вірю".
"Усім підняти паруса, ледащі запотівші!"
"А чи готові ви, битися за волю?"
"Ми з вами капітане і душу нам зігрівши".
"І підемо з шаблями ми до бою".
"Тоді не стійте тут, як вкопаній могилі!"
"Ідіть до бою й покажіть хто тут матрос!"
"І їм задайте жару, що є у вас у силі"
"Та дайте їм збагнути, про наш піратський флот".
Усі матроси дружно порозбігались швидко.
Та всі місця зайняли, які були належні.
Хоч шхуна вже стояла ледве хибко.
У них в очах, бурлила кров шалена.
"Вогонь!"- кричить наш вільний капітан.
І всі матроси бють з усіх гармат
"Та швидко потопіть, ви їх аероплан!"
"І знищіть кораблі та цілісний фрегат!"
Повітря піднімалось у височінь й жару
Птахи уже давно із місць порозлітались.
І вороги тримали в собі лишень жагу.
Та сонце заховалося за дроблені обвали.
Хоч капітанський голос намагався ще лунати.
І хоч були відчутні, шаблі та пістолі.
Та по при це глушили лиш гармати.
І тут пронісся постріл, впав капітан весь в крові.
Далі буде...
