- Заглянь у дзеркало! Поглянь на себе! –
Він ніби в дзеркалі закляк, дивак. –
І де твоє те, саме сьоме, небо?
Ти там, мав бути там, о, неборак! –
На страхопуда схожий витріщивсь на мене.
- Живи у дзеркалі! – кажу йому: - Живи!
Я – вже! – на сьомому! У мене є потреба.
Я шлях пройшов без роздумів, без ворожби.
Так, я ростив на пустищі квасолю,
А навкруги крутились…королі!
Я – у лахмітті, королі, всі – голі –
Тоді, тепер; я –добрий, вони – злі.
На небо сьоме я по квасолинні
Заліз: я там! Я там тепер живу!
І з неба шлю ось ці рядки перлинні,
Аж поки не заляжу у труну.
А королі? Та хай їм грець! Обридли:
Насіння просять – хочуть і собі
На сьоме небо; ніби я їх кривдив,
Казав не зле їм: "Голі? Бо дурні!"
