Багато літ я чую скрип,
Як відкривав під ранок хвіртку
І звук отой, неначе схлип,
До вух батьків приносив звістку…
Тікав годинник на столі,
Та мама бачила, що ранок,
Півні співали по селі,
Сріблився росами світанок…
Я тихо двері відчиняв,
Сандалі ставив за дверима,
Та тато вже давно не спав,
Лягала усмішка незрима.
Він повертався, не вставав,
Снились йому роки юначі,
Коли він хвіртку відчиняв
І думав, що його не бачать…
І сниться хвіртка та, одна,
І скрип у душу залітає,
Мов склянка терпкого вина,
Домашнім смаком огортає…
Вона по іншому скрипить,
Хтось інший зранку відкриває,
Проте, ота чарівна мить,
У серці ще й тепер співає.
Мабуть, у кожного знайдуться особливі моменти в житті, що потім гріють серце з часом і навіюють тугу одночасно. Дуже гарно, як завжди чуттево написано.