За сюжетами «Ферми тварин» і «Мауглі»
Оруелла і Кіплінга
Не так еміру файно, як дуету,
що у Кремлі плює на курултай.
І у Криму, – ховайся і тікай.
Велике Пу гуляє інтернетом,
хоч ніс верни, хоч очі затуляй.
І наче Пу нічого не накоїв.
Ну що із того, що його совок
високої уваги удостоїв?
Є видимо-невидимо героїв,
що голови ховають у пісок.
А Пу іде по головах парафій.
Як Шіва, має лишніх три руки.
У Пу є історичні двійники,
що азимутом не із географій
історію долають навпрошки.
Його годують гобліни і тролі,
але гидують ним, кому «капут».
І тільки бандерлоги, що на волі
усупереч неісторичній долі
поволі вибираються із пут.
Але немає ради. Їх не чути.
В ефірі – яничари і манкурти.
А як їм не повірити, якщо
велике Пу завжди повинне бути,
хоча надуте Пу – воно ніщо.
А хто з нічим боротися уміє?
Тому і є, що людям на біду
трикольоровим, триголовим змієм
із Раші лізе Пу, і Ді, і Ду.
І Зоо причаїлося у жасі.
У бандерлогів ще немає Пу.
І що тут вибирати бідоласі,
коли Шерхани вийшли на тропу?
Відомо, що Анжела – не Акела.
Обама теж ніякий не Боа
і «хенде-хоху» мало у Анжели,
аби у Пу боліла голова.
Тому оце мале й довготелесе
одне із найвеличніших із Пу,
коли Його покажуть у лупу́́,
вирішує погоду у Одесі,
хоча і знає, – що по плацу Прєсні
іде Йому і Рашії – капу...
, яскраві образи і обнадійливий висновок. 
