Ой, Ластівко моя, моя пташино ніжна!
З яких, ти зір пісень до мене принесла?
Вони ж душі моїй м’яке цілюще крижмо,
Зіткане з роси, проміння і зела.
Мабуть, Стожарів пил взяли твої крилята,
Бо кожен пальчик твій мов золото-вогонь.
Яку ж ночам німим ти, рідна, даєш плату
За зіроньки очей, за золото долонь?
Сонця прижми мені до схвореного серця
І дай душі моїй проміння любих зір –
Нехай душа співа весни твоєї скерцо,
І серце не скавчить, мов недобитий звір.
Ти подаруй мені із крил малу пір'їну –
Я в небо полечу до синіх-синіх хмар,
На віях принесу малесеньку дощину,
Ох, ластівко моя, ти мій крилатий дар.
Ти подаруй мені і спокій, і тривогу,
В пісні пісень вплети коротку щастя мить –
Так затишно мені близь серденька малого,
Так затишно мені, як голос твій бринить.
