Ти знай, що я молитимусь за тебе
На всіх шляхах прийдешньоï весни,
Чи посмішкою сяятиме небо,
А чи проллється дощиком рясним ...
Де б ти не був, відчуй, що я - з тобою,
Душа ...вона ж не знає перепон...
Я обійму тебе плакучою вербою,
З птахами заспіваю в унісон ...
Відчуй мій подих в прохолоді ранку,
Мої слова - у шепотінні трав ...
Я- виткана тумановим серпанком
Найвища нота місячних октав ...
Ти просто знай, що не самотній в світі,
Що в тебе є таємний оберіг ...
А я...для тебе буду просто жити,
Вплітать молитви до твоïх доріг ...
Молитву твою я щодня відчуваю,
Вона - наче дощик рясний із небес,
А радше, мов сонечко променем сяє
Рядками у римах пісенних чудес...
У подиху серця тієї молитви
Вбачаю душі визначний оберіг,
Він нас захищає в часи, коли битва
Іде за свободу земель і доріг...
Плакучу вербу обійму я струмочком,
До ніг пригорнуся у римах дзвінких,
Неначе до матері вдячним синочком,
Пташиною піснею думок стрімких,
Справжньою нотою совісті співу
В пісенній гармонії вищих октав,
З тобою здолаю і сумнів і прірву!..
Бо вірші твої вже давно покохав!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я знову і знову вплітатиму Слово
У кожен свій видих, в кожнісінький вдих ;
Я пісню народу візьму за основу,
Таку, щоби вітер буремний притих ...
Я буду леліяти думку про тебе...
В ключі журавлинім частину душі
Тобі відішлю, обійму тебе небом,
Схилюся до ніг у ряснім спориші ...
Я буду чекати твоï віршоспіви ,
Як предки чекали вогню благодать,
Як зе'млі чекали у посуху зливи,
Щоб кожнеє слово у серце ввібрать ...
Пиши мені, чуєш, як гірко чи гарно,
Як сльози у грудях вогнем запеклись,
Коли тобі добре, коли геть погано,
Коли знову схочеш злетіти увись ...
Кто-то из великих говорил, что в несчастье душевные достоинства человека тускнеют...
А вот любовь не тускнеет. Она просто есть. В любые времена и при любых обстоятельствах. Потому, что Люба.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00