не чекай мене, не треба, я ж бо не прийду
я тепер уже із неба, зіркою впаду
не чекай коли за обрій линуть журавлі,
не чекай - бо я загинув на своїй землі.
і не лий за мною, сльози й дочок научай
що я поруч тут, з тобою - тільки не чекай.
я поліг в нерівнім бою за їхнє життя
я не зміг їм дати волю, навіть майбуття...
наді мною ворон квилить, крилами змахне
я залишив тут надію, та усе земне
розчинився у повітрі - привидом злетів
нехай бачить Бог і люди - я так не хотів.
я поліг кістками в полі, разом з усіма
їх також було убито, їх також нема.
Нехай хмари саван шиють, нехай плаче дощ
хай тіла у землі гниють, їх не ждуть також.
я пішов на герць нерівний, з ворогом лихим,
що хотів занапастити мій Батьківський дім
довго довго кров лилася, засурмить сурма,
пролилися вдівські сльози - більш мужей нема.
рискаль землю порушає, насипа курган,
я із мертвими братами буду жити там
прийде лихий з-за лиману, огорне журба
забере з собою старшу, жінку заруба...
я із хмар на свою меншу, дочку подивлюсь
немає сліз, нема чим плакать - мовчки зажурюсь
знайди доню стару шаблю, та її гостри
ти колись за смерть відплатиш, матері й сестри
плекай доню в собі помсту, нехай кров кипить
зроби те що не зробили всі чоловіки,
не забудь і матір з батьком, пам*ятай сестру
міцно тримай в руках шаблю - дідівську стару.
над могилою старою лине хижий крук
він на голуба полює, хтось натягне лук,
задзвеніла тятивою, полетить стріла,
впаде ворог на могилу - козак ожива...
