Здається,ми забули,хто ми
Забули про усе довкола нас
Тікаючи далеко від утоми
Разом із нами біг і плинув час
Агов,ти тут? Біжиш зі мною?
У відповідь почула: «звісно ж тут»
Дорога нас манила далиною
І вітер нам показував маршрут
Не зупинялись ми,а чітко крокували
Здавалося,впадемо,зникне шлях
Та ми не падали. Щораз наздоганяли,
Летіли мов птахи на всіх парах.
Що буде з нами?Що на нас чекає?
Нарешті перемога,край,кінець?
Глуха,забута тиша нас лякає
Куди йти далі? Прямо? Навпростець?
Ми зупинились,взялися за руки
Почула тихо: «А якщо це все?...
Якщо на нас чекає страшне лихо?
Якщо воно ніколи не мине?»
-О,ні. Тоді вертаймось,твоя правда
Глибокий розпач до добра вже не верне
Навіщо нам з тобою знати,що там?
Якщо нас звідти вже не поверне
Дорога,що вела сюди так довго,
що вказувала напрям дотепер?
Затамувавши подих ненадовго
Наш діалог у просторі завмер
Ми не мовчали,ні,ми говорили
Але уста не рухалися в нас
Емоцій хвиля,почуттів накрила
Нам не потрібно було зайвих слів і фраз
Я знала все,що ти хотів сказати
Про що так довго мріяв і мовчав
Я вже не буду розставляти грати
Щоб болю більше ти не відчував
Не можу уявити,як без тебе,
Без усмішки твоєї і краси
На світі можна жити? І до неба
Душевні долітали голоси
Все,досить,прощавайте,вже пора
Нам не цікаво що там далі,ні
Цей таємничий вечір догора,
«Бувай» сказали тихій далині.
Ходімо далі,напрям вже не той,
Але я вірю,що дорогу вірну
Самі знайдемо.Кожен з нас-герой
Принаймні,значення це досить достовірне
Стихає вітер,небо засина
В далечині-дві постаті сміливі,
Що свято вірять в мрії і дива
І цим вони по-справжньому щасливі.
Дуже гарний вірш 
