Моє серце не камінь, не гранітна плита, не надгробок.
Моє серце зустрілось із лезами болю та спокою.
Ще одна порцелянова лінія – тріщина
І багряне вино проливається пінною тишею.
У душі моїй демони, ангели, привиди.
Вони шепчуть, що скоро цього я не витримаю
Я війну починати, мабуть, не наважусь ніколи
Лише пісня звучить в моїй голові – додатково!
Моє серце не кремінь – воно ще щось відчуває!
І благати про скону, моє серце не дозволяє.
Залишусь на одинці я зі своїми молитвами,
Хай почують ці стіні, чому я несамовитая.
Я сміятися буду так довго, що ти не помітиш,
Де закінчився смуток, а де почалась божевільність…
Знаєш, краще надіти на мене наручники,
Бо хвилину тому, я хотіла стати заручницею.
Ні, я брешу, - я про вигадниця!
Перерізавши всі проводи червоного кольору,
Я навпомацки йду до світла чарівного острова.
Так! Моє серце не камінь, не гранітна плита, не надгробок.
Тільки пісня звучить в моїй голові – додатково!
