Я кидаю каміння доки не втомляться руки
Але потім кидаю вже втомленими руками
Я звільнюю вогонь, що схований
У прозорому скляному глечику
І добутий із темних глибин землі-неньки
Я приношу у цей світ нову красу –
Красу спалахів нічного міста,
Красу музики металевих барабанів,
Красу зимової теології.
А коли приходить трохи сну –
Я бачу у цих коротких снах
У цих снах захмарних і синіх
Бачу Корсику, сонце Андалузії
та Аустерліца, а крім того ліхтарі
Саме ліхтарі а не ліхтарики
На яких розвішені гарантії
Чи то гарант…
Узбережжя Сардинії.
