« Комусь наче здається,
що слово не навчилось жити в підпіллі?»
Свіжоспечена думка
Запитаю одиноку осінь,
де зима і що їй винні ми,
що ніяк не вибереться й досі
до хрещенських візій і морозів
на світлини матінки-зими?
Доганяє вечорами в полі
сиву зиму осінь молода
тай питає, чом на видноколі
не густіє крижана вода?
А стара зима відповідає, –
видно забарився дід Мороз.
Ой, блукає поза небокраєм
перекотиполем льодовоз.
Видно десь погодою керує
доганяйло холоду в раю
і не хоче знати і не чує
про велику місію свою.
Видно не хватає поганяйла
і, аби було, як у людей,
треба узаконити негайно
кільканадцять крижаних ідей.
Отоді уже й заморозіє,
і пройдеться площами туман,
і ніщо на світі не зігріє
навіть заарканений Майдан,
що сьогодні світиться багряно,
дихає і додає снаги.
І линяє хиже навкруги,
де народ вирує океаном
і ось-ось позносить береги.
І скресає віковічна крига
від початку до кінця зими.
І весна стоїть під ворітьми.
Хай це поки тільки-но відлига.
Згине Ірод – пропаде й барига.
Ми ще є
і м́и ідемо.
Ми!
