Я раджу ніколи нікому мене не чіпати.
Не знає ніхто кожну ніч з ким лягаю я спати,
Не знає ніхто, хто ті сльози, слова оті чує
І все споглядає, як кожної ночі римую.
Як вчу, чи як важко, як злюсь, як не йде щось напам*ять,
Якщо ж ображаюсь...і хтось моє серце поранить,
Він всім буде мстити, повірте, його так назвали.
Мстиславом, з дитинства. Ім*я щоб життя відражало.
Ви думайте, справді. Бо я, коли вже засинаю,
То бачу — у небо кудись він собі відлітає.
Хто буде мені серце краяти — сльози дівочі,
Той сни препогані дивитися буде щоночі.
Я зранку все бачу — яка його морда довольна.
Хоч десь уночі я спихаю його на підлогу.
Та він все прощає... Серйозно, усе до краплини.
Ну що його возьмеш з малої дурної дитини?
А хтось мені каже: “Мстислав...Що воно таке в тебе?”
Це зайце-собака, що любить дивитися в небо.
тададам! дійсно злосно-емоційний, сні- це що? звеселила зайце-собака ... і морда довольна... це є щось!!!а хороші вірші, як правило, народжуються від емоційних потрясінь )))
Юліанка Бойчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А шо це ви докопуєтесь до моїх описок? Снів поганих хочете? Ахах, дякую. Самі подивіться на нього. Коли мені його подарували, я довго думала - чи то заєць, чи собака. Ось і вийшло щось середнє
дякую дуже)))
