Була люта морозна зима,
на небі місяця й зірок нема,
серед поля стояла одна,
молода дівчина, й дуже сумна.
Падав густий лапатий сніг,
А лютий вітер збивав її з ніг,
донести він ніяк їй не міг,
що прощенний уже її гріх.
Вона знову і знову підіймалась на ноги.
та встояи непорушно немала вже змоги,
давно уже збилась з своєї дороги,
й надія пропала побачити рідні пороги.
Сумує дівчина за своїм рідним краєм,
всі прогріхи рідним вона пробачає,
а далі що буде і близько не знає.
а вітер висвистує і серце їй крає...
