"Думки завжди приходять недаремно -
Мені із дитинства ще мама казала.-
Як добрі, то слухайся, доцю, будь певна,
Сумнівні - відкидуй, з них користі мало. "
В дитинстві все чітко було і понятно:
Тут біле-добро, чорне-сум, сіре-смуток.
Та час і життя, і на жаль, людський натовп
Змиває ті рамки, міняє майбутнє.
І це є нормальним. Хіба ж то погано?
Своє має кожен у світі шукати.
І зовсім не слухати рідної мами.
Хороші думки - десь подалі кидати.
І слухати сумніви з ранку до ночі.
Боятися навіть прокинутись вранці,
Читати, впадати у відчай щоночі.
Тут віра живе лиш в антидепресанти,
Та той, що не втратив останнього мозку,
Збагне, що втікнути не можна від себе,
А відчай все далі штовхає у простір,
Де віри немає ні в себе, ні в небо.
Я знаю людей, що живуть так роками,
Та більшість їх звісно не зрозуміє,
Бо більшості легш за все жити думками
Про хлопців-дівчат і якісь свої мрії.
І з простору важко того вже звернути
І дехто, на жаль, відкрива інші двері.
Мені б так хотілось їх всіх повернути.
Та битва ця тільки з собой проти себе.
А наші думки недаремно приходять...
Душа або ловить, або відкидає,
Та той, що Величну цю руку ухопить,
Уже не піде...бо багато він знає...
В тобі багато мудрості.Думки приходять дуже різні.Інколи"затягують".Та потрібно пережити різні відчуття...
Я люблю осінь.Знаєш,весну майже не любила.А осінь навіює легкий сум і роздуми.І цей дощ...Я його так люблю.Бажаю,щоб в тебе на душі була щаслива посмішка завжди.Цілую.Снів тобі романтичних і казки в житті...
Юліанка Бойчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дорогенька моя, Відочко...ти (і я вже не дивуюсь) написала і мої думки також. я чомусь також не любила весну... мені інколи навіть не по собі, коли в дощ всі похмурі, а мені хочеться летіти і сміятися. А с сонечком навпаки...в мене ще й алергія на сонце - тому щось стосунки в нас з ним не складаються ніяк. Я влітку хіба що зорями дихаю і літніми зливами...
Ти для мене велика підтримка... я дякую тобі за все і дуже люблю...
Дня тобі усміхненного, і любові...чистої і прозорої