Душить гордість у безнадійності,
Ховає сонце за хмарами.
Мабуть, совість-частина вірності,
Лиш розписана мемуарами.
Мабуть згодом я ніччю темною
На місяць вовчицею витиму,
Ну а може,сміливо й впевнено
Свою гордість вже я душитиму.
Манить,кличе,а потім вбиває
Всіх нас знову майбутнє наше.
Бо наш мозок все ж мало знає,
Та і серце йому не підкаже.
І сказала б мабуть,що розбите
Моє серце й душа болить.
Та пустими словами вже сита:
Серце-м'яз...Його не розбить..