Квапливі кроки відлунням розкидалися вузькою вулицею, витончені жіночі черевики потопали у багнюці, яка морем простягалася під ногами. Кожен новий порух ноги зустрічав опір природи, яка намагалася зупинити постать загорнуту у чорний плащ від подальшої подорожі. Проте всі зусилля виявилися марними, впертість та наполегливість оскалювали гострі леза своїх душ. Ніхто і ніщо не могло зупинити цієї подорожі, навіть злива, яка зібравши усю свою тисячолітню злість заливала вулиці по самі вінця. Бруд… Довга сукня схована під покровом плащу здалася на милість долі, змирившись із багнюкою, яка вкривала її обличчя. Мабуть власниці було байдуже до зливи, бруду та вітрюгану, який несамовито кричав у рупор своєї могутності. Все лишилося поза поглядом дівчини, яка стрімголов мчала вздовж згорбленої вулиці. Краплі дощу наввипередки бігли по щокам, ноги відмовлялися йти далі, благаючи про помилування. Поодинокі перехожі, привидами виникаючи із темряви, хаотично проминали перед очима, приховуючи своє дезертирство з-під зливи. Їм було байдуже до дивної, брудної дівчини з валізою у руках, для них вона була черговим персонажем по дорозі додому. За рогом будинку завиднівся довга канава, яка магнітом притягувала володарку величезної валізи. І ось вона стоїть на краю слизької, мокрої багнистої канави, яка ховає від незваної гості свої скарби. - Ні!! Не віддам!! То тільки для мене!!! Тобі воно не принесе щастя, це твоє прокляття на усе життя! Це буде твій хрест або ж дарунок. Лиш твої руки знатимуть про правильність вибору, - кричала канава перекрикуючи потоки зливи та баси грому. Але дівчина не чула вже нічого. Її тонкі, тендітні, сильні пальці виривали шматки глини зі стін канави, ховаючи їх в обіймах своєї валізи. Порух рук, крик відчаю і втоми…Ніхто не насмілювався пожаліти її душу, допомогти полегшити тягар усього життя. Для неї існувала тільки глина, все решта перетворювалося на фантоми, які були зайвими для душі, що горіла у полум’ї знавіснілих образів її уяви.
Холодні стіни будинків, сходи дрімали у вологих обіймах вітру, що кульгав набережною Сени у пошуках притулку від зливи. Дерев’яна підлога, відмираюча усмішка лампи на столі і божевілля, полонене бажанням творити. Дошка, увінчана металевим каркасом жадібно впивалася поглядом у руки, які загортали його у шовки холодної, мокрої глини. Прохолода глини поволі втамовувала спрагу металевої душі, готуючи до зустрічі зі стеками, що обережно розтинали глиняну шкіру, лишаючи по собі вигини, обриси, а згодом і силует. Ніжні пальці дівчини пестили кожен сантиметр, відчуваючи як під долонями розливається тепло власної душі, народжуючи свою мрію, застиглу у глині. Ледь вловимі для ока обриси високого чола втоплені у потоках кучерів, завмерле запитання на устах та очах. Той сум, печаль, несказане кохання лишилося у них, ніхто не має право знати про нього, навіть та, яка творить це обличчя. Рух за рухом, погляд, шал… Усе увірвалося у спокій ночі шаленим танком. Руки обережно віддалялися від холодних зіниць, які пильно вдивлялися у спустошене молоде обличчя. Глина панувала у цьому хаосі бажань, натхнення, сукні, сп’янілих очах дівчини. Душа горіла у полум’ї страху, невпевненості із легким відтінком впертості. Тіло овіяне глиною було пустелею, спаленою зрадою, нахабством, недовірою. Холод як злодій проникав у закутки майстерні, тримаючи за собою холодну руку води, яка своєю величчю заповнювала пустку навколо. Сена зверхньо вдивлялася у зачиненні віконниці Сен-Дені, жителі якого поспіхом втікали від спраглих обіймів ріки. Єдина душа, сп’яніла від власного шалу та алкоголю безсвідомо обіймала холодну глину.
Оголені дерева хиталися у вирі вітрюгана, їх обличчя вмивалися дрібним дощем. Щем, біль застигли у погляді, який плентався за каретою із гратами на вікнах. Дерев’яна в’язниця прямувала до притулку Мондеверг, заарештовуючи душу Каміли Клодель на довгі 30 років. Її душа лишилася у глині, в очікувані на визнання.
*Каміла Розалі Клодель — відома французька скульпторка реалістичного напрямку. Член журі Національного товариства мистецтв (1893–1899 роки). З 10 березня 1913 р. на 30 довгих років Клодель замкнули в притулку для божевільних, де вона і померла. Вона була найвідомішою та найталановитішою ученицею Родена.
ID:
436604
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.07.2013 13:20:10
© дата внесення змiн: 11.07.2013 17:35:25
автор: філософ
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарний твір! 
