Відгадати не хочеш моє бажання,
що метеликом мерехтить в повітрі
смакую свою дозу кофеїну зрання,
розчиняючись в наших дорогоцінних митях,
роблю спроби телепатично відчути,
як п’єш каву ти завжди без мене,
посміхаються сторонні люди
сірої байдужості не винесу, не треба…
Не чіпають душу твою, поетичні рядки,
розпилена на мільярд молекул
наші спільні дні такі крихкі,
ти хочеш бути від мене далеко.
Нічим не здивую тебе й не сколихну
слова з моїх уст не хвилюють
і знову як завжди напевно почну
не жити, а бути, як ті що існують…
