Пиши йому прозу. Він, мабуть, не любить ці вірші,
А ти дарма б'єшся об вікна, шукаючи рими.
Ковтаєш минуле і брешеш, що найщасливіші.
Та, люба, отямся! Ви стали хіба що чужими.
Дорогу до серця не викладеш все ж олівцями,
Картоном, папером чи де ти там щось йому пишеш.
У тебе від нього вже шрами, у віршах - вже ями.
І врешті, зізнайся, його це таки не колише.
Пиши йому прозу. Від слів нехай рвуться сторінки.
Змирися, що ти в його книжці - хіба що закладка.
Тобі не потрібно високої в щастя оцінки.
І як увірватись у нього для тебе - загадка.
Ковтай знов повітря, кусай собі губи до крові.
Збирай по частинках усі неіснуючі дати.
Йому твої драми безглузді, лише паперові.
І байдуже зовсім, чиї ти там любиш цитати.
Пиши йому прозу. Забудь ти про розміри, ритми.
Кидай у шухляди свої оберемки секретів.
А віршами, справді, тобі його не підкорити.
Втопи себе в прозі. Чи ж комусь бракує поетів?
Топити? Не варто. Ба навіть з душевної втоми,
Хоч зболена ліра волає - ридає мінором.
А може, в закоханім шалі співала - не тому?
Всміхнися світанку. Пошли адресата в учора.
Fairytale відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
