Коли свистять навколо кулі,
Снаряди рвуться навкруги, -
Все в світі просто й зрозуміло:
Отут – свої, там – вороги.
На роздуми немає часу,
Затримав подих, не дрижи,
Пильніше цілься, бий точніше,
Як скарб набої бережи!
Товариша вогнем прикриєш,
А він тобі: спасибі, брат!
Усе тут чесно, зрозуміло,
А без війни – один розбрат.
Політики розмалювали
Усіх в «партійні» кольори,
І ті, що разом воювали,
Тепер виходить «вороги».
Брати, що разом хліб ділили,
Цигарку, воду і вогонь
Ідуть у бій за тих дебілів,
Яких і в хлів – боже боронь.
В міліцію дітей віддали, -
Вони між ними і стоять,
Ховають очі під шоломи,
Наказ: батьків киями гнать.
Чи є у тому всьому розум?
Чи приворотна то вода,
Коли стають свої на брата,
За олігарха чи жида?
В страшну війну - сім міліонів,
І зараз стільки ж, без війни…
Вкажи нам ненько-Україно:
То де свої, де вороги?
