Ворона вивела весною вороня.
Мале те підросло, з гнізда злетіло
І каркнуло несміло.
«Дитятко! Солов’ю рівня!» -
Від щастя аж присіла мати,
Почувши голос вороняти,
І почалася метушня.
Аби мале лиш обізвалось, як Ворона
Наробить тут такого дзвону,
Що тільки чується навколо: «Кар-р!» та «Кар-р!»
Ну так вже гарненько співає!
Воно – для всіх лісів, полів, боліт є дар!
Й ну мчатись до Дрозда, і до Синиці мчатись,
Надокучає і Шпаку:
«Дорогу дайте співаку!
Ви мусите поклопотатись!
Дитя ж уміє гарно так співать!».
Та Одуд їй старий сказав: «Ти сядь!
Сьогодні слухав спів дитяти:
У нього ж пісня... вороняти».
Я теж мамуню знав одну, вона по телефону
Робила за дитя своє не менше дзвону.
Уладзімір Корбан
Мамчын клопат
Варона вывела вясною вараня.
Малое падрасло, з гнязда зляцела
I каркнула нясмела.
«Дзіцятка! Салаўю раўня!» —
Ад шчасця аж прысела маці,
Пачуўшы голас вараняці,
I пачалася мітусня.
Абы азвалася малое, дык Варона
Наробіць гэтакага звону,
Што толькі й чуецца наўкола: «Кар-р!» ды «Кар-р!»
Ну, так жа моцненька спявае!
Яно — ўпрыгожанне лясоў, палёў, імшар!
Імчыцца да Дразда, імчыцца да Сініцы,
Спакою не дае Шпаку:
«Дарогу дайце спеваку!
Вы мусіце паклапаціцца!
Дзіця ж умее моцненька спяваць!»
Але стары Удод сказаў ёй: «Сядзь!
Я слухаў спеў дзіцяці сёння:
Яно спявае па-варонні».
Я ведаў мамачку адну, яна па тэлефону
Аб дзетачцы сваёй рабіла столькі ж звону.
