Весною потрібно бувати живою,
І зрошувать серце живою водою,
І рване латати, і клеїти бите,
Тепер щовесни тебе буду любити.
Весно, ти знаєш, була ти живою,
Весною щось стальсь з тобой і зі мною,
Яскравіше світили зірки серед тиш,
У мереживі мрій знов до ранку не спиш.
Весною померти та лишити живою
Твою душу блакитну покохану мною.
На зап"ястках кохання синцівне лишив
Лише двійко коротких, поганих віршів.
Весна промайнула, та ти будеш живою.
Вогонь не гасив, залишаю з собою,
Його мушу сховати, бо нічого не мав -
Ні смаку твого тіла, ні шепоту трав.
Весною, наказую, - мусиш бути живою!
Потім все заживе, все піде за водою.
Тепер, якщо зможеш, ні рядка не пиши,
Одну фотокартку лише лиши...
Прочитала на одному подиху, для мене (не сприйміть як критиканство) в останньому рядку варто було написати "залиши", замість вжитого "лиши"...але це моя думка) а загалом мені щиро сподобалось! Бажаю, аби колись мені писали такими ж чарівними рядками!
Latur відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Залиши" там справді доцільніше, якщо говорити про розмір, але у мене своя гра із словами і так лягло, бо пишу вірші дуже нечасто, як літопис власних життєвих подій і одразу набіло, неперписуючи і не виправляючи.
А ще люблю довгі речення))
Не слідкує - просто поряд...
