Люди! Будьте щедрі душею, допомагайте дітям, які попали в полон недуги. Ми всі ходимо під одним небом, і ніхто не знає, коли і звідки на нього звалиться цеглина.
Чому відвернулася доля?
На світі дитя не жило,
А скільки пізнало вже горя,
Крізь серце те горе пройшло.
Обридлі казенні палати.
Очі дитячі сумні…
Аби ж тут були мама й тато…
Являються часто вві сні!
Як серденьку хочеться волі!
Побігти на річечку, луг…
Тільки б не тільце те кволе…
Скільки терпіти ще мук?
СУМЩИНО!
Зроби землякам щось на радість!
Нужденних теплом зігрівай:
Якщо в їх очах безпорадність –
Спинись… Підійди… І розрай.
