Це був звичайний літній день. Сонце розливало гарячий лимонад по дахах будинків, а той, стікаючи на галасливі вулиці, примушував городян важко зітхати та скаржитись на спеку. У цьому місті все було, як і раніше, от тільки в той день помер клоун…
Чому помирають клоуни? Мабуть тому, що вони такі ж звичайні люди, як і всі решта. Дивно… адже часто здається, що клоуни – це якісь зовсім інші істоти, які ніколи не сумують, не хворіють і не помирають. Ми думаємо, що це просто розмальовані ляльки без душ і серйозних думок, а виявляється…
Чи легко бути клоуном? Цього ніхто не знатиме в повній мірі, якщо сам не був у такій ролі. Хто сказав, що це легко – веселити глядачів, прикидаючись дурником і ховаючи свої проблеми десь глибоко в душі? Хто сказав, що клоуни щасливі, коли дивлячись на них, заходяться реготом сотні, а то й тисячі різних і чужих облич? В такі моменти глядачі теж одягають щасливі маски, та все ж вони не такі самотні, як нікчемний і смішний до потворності паяц. Кожного разу він весело завершує свою роль, але потім його легковажне і заблукале «я» відчайдушно б’ється зсередини об міцні стіни сценічного гриму, а потім перетворюється у п’яні чорнильні сльози…
Коли помирають клоуни, за ними мало хто плаче, але ж чому ніхто не сміється?! Чому людей більше не забавляє той або "те", що, ніби й не жило, що й при житті було лише вигаданим, намальованим і… мертвим? Адже душі кумедних паяців помирають ще задовго до їх тіл, адже сміх – це те, що може вбити швидше будь-якої образи, кривди чи ганьби. Він вбиває невидимо, продовжуючи життя тим, хто сміється…
Коли помирають клоуни, стає страшно. Якщо такі веселі безтурботні істоти вмирають не комічно, а трагічно, то який же кінець чекає нас? Яким важким і похмурим буде цей неминучий перехід у інші незнайомі світи? Проте… хто може сказати, що страшніше – померти тілом чи померти при житті?
Зрештою, у кожного своя правда. Не знаю чому, але ще з дитинства мені було дуже жаль клоунів…
зворушливо так...зачепило, дійсно
є ж такі люди - ніби завжди веселі, радісні, інших веселять, а насправді...всередині вир, у який пірнути не ризикує ніхто
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А мені сподобалось! Змусило задуматись... І відразу згадались студентські роки, коли одна із подружок завжди поводила себе, як клоун, і всіх розважала... А в душі у неї відбувалася війна... Згодом починаєш усе розуміти... Дякую за таке правдиве бачення!
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мені завжди чомусь було жалко клоунів..
Дякую, Лілю. Зі святом! 
