Стій-но, читачу мій, і не будь ледачим,
А уваги хвильку приділи хутчіш -
Ширму прочиняю про свою я вдачу,
Актуальним буде і для тебе вірш.
Краще б розпочати про роки дитячі.
У Сашка в дитинстві не було провин,
Чесним і слухняним хлопчик був, одначе,
Ех... Він їв, мов дядько, і зробивсь гладким.
Ріс гурман-товстунчик, виріс - справжній красень,
Елегантний мачо полонив дівчат,
Натягнув костюмчик, до "мадамок" ласий,
Красень кліпа оком - та вуста мовчать.
Ох і забрехався ж - "мачом" не бував я...
Декілька прихильниць докучало все ж,
Я на ті "амури" не відповідав їм -
Крало час навчання без жалю і меж,
У думках дитинство дихало ще досі,
Юний восьмикласник був в душі дитям.
Зиркають дівчата, тілом вже дорослі,
А цибаті хлопці ще малі - затям!
У дитинства завжди є кінець незримий...
В університеті швидко йшли роки,
Атомником став я. Час такий нестримний,
Грій моє ти серце, мій вогонь палкий.
Уперед ітиму, доки пульс ще б"ється,
Чесно і відкрито, як ішов колись,
А до щастя згодом близько стануть дверці -
Одчинивши, стрімко полечу у вись...