Рай - на небі, смерть - під землею. А де пекло? В середині людини, просоченою чорнильним вампіризмом. Ми ховаємо вогняну любов, вона розкидана в гострому куті душі. Наша фабрика витканих сподівань працює понад норму, але без результатів.
Коли гнів породжує ненависть, а біль множиться на минуле, то наступає розкладання почуттів, які чіпляються за ще живі коріння, щоб не задушитися в пеклі.
Температура уповільнує здатність передачі тепла іншим через різку зміну погоди в серцевій машині. Букет конкурсів на зношення моторів висить на дошці пошани у центрі душі - пеклі.
Нарощені вії спотворюють красу обличчя, небо ховається у космосі, а серце йде за руки з пеклом - там яскраво, червоно, там його ніхто не помітить, не прихистить, ми лише чемно підемо спати навічно, тоді разом.
