Нас повінчала Самота,
Розлука – свідка, роль відігравала.
Печаль, неначе рідная сестра,
Косу мою безжально розплітала.
А Місяць з висоти світив
І усміхався так лукаво.
Він знав усе і все це допустив,
Йому дивитися за цим було цікаво.
Роса торкалась ніжно так землі.
А ти торкався ніжними руками
І Вітер потонув в Росі.......
Й лице моє облилося сльозами.
Неначе чари, магія якась,
В цю Ніч опанувала світом.
І пісня із туманом полилась
Й моя душа зосталась із тим Літом.
