Ти мій солодкий гріх,
Без якого я помираю.
Мені начхати на всіх,
Тому що тебе обіймаю.
Я не знаю куди тікати
Від твоїх львівських чарів.
Мені набридло сумувати
У сіром плетиві бульварів.
Я втратила усю себе.
Не тільки голову згубила.
Просто занадто сильно несе,
Від того, що усе розбила.
Скажи, будь ласка, до речі.
Туди ти завжди нас вплітаєш.
Ми герої світу, а не пусті речі.
Ти зі мною завзято улітаєш.
Ти любив мене тихо-тихо,
Ну, а я зривалася на крик.
Але прийшло до нас лихо,
І мій крик повільно стих.
Ти скоро забудеш мої очі.
Ти забудеш та не згадаєш.
Присвячуючи випивці ночі
Ти повільно мене стираєш.
Наркодилери, – подайте кокаїн!
Начхати, що це не легально.
Я хочу забутися між руїн
І прошу у вас милості благально….
Либонь, ти вже забувся хто я є.
В мене майбутнього давно немає.
Мій позитив смерть повільно п’є
Коли тебе у снах я тихо закликаю….
Я, навіть, не заходжу в інтернет.
Безглузде це існування, дебільне.
Вирвавшись із популярних тенет,
Покинути життя бажаю божевільне.
І все ж я вірю, дурепа, сподіваюсь!
Що ти приїдеш і мене забереш.
А потім кожен день картаюсь,
Тому що ти мій пазл душі не збереш.
Я вся розбита, загублена, жахлива
Тому що тебе чекала і чекаю.
Навіть осінь не така у Києві мінлива!
Тобі байдуже, що я страждаю!
Але я виправдаю всіх і тебе, не бійся.
Для мене ти був і будеш святий.
Ти тільки з моєї дурості не смійся,
Я знаю, ти до мого болю не глухий….
Ти порвав занадто глибокі струни,
Без яких просто не можливо жити.
Снишся мені ти і ошатні труни,
В яких я скоро маю навіки спочити.
Ти поспіши, можливо, встигнеш
Мене в останню путь провести.
У пам’яті ти хорошим застигнеш,
Коли зможеш кохання довести…
