Коли ти сидітимеш десь на краєчку Венеції , читатимеш ранкову пресу і питимеш каву , я сни твої позбираю в долоні і під ковдру сховаю.
Ненароком вимкну електрику у всіх аеропортах , щоб не тривожила твої очі . Думаю , тоді ні в кого не буде серцевих недостатностей і дефіциту «бути поруч хочу».
Нанизаю на спиці втомлені гори : в них багато спокою і затиші . А ти сиди там і допивай каву . Вони зовсім не заважатимуть.
Ти знову вдягатимеш життя у червоний . До біса ту меланхолійну Європу ! А я готуватиму нову прозу - таку ж відверто промоклу.
Купуватиму всі заборони світу на перевіз наркотиків чи зброї. І всі відбитки твоїх поглядів привию до власної скроні.
Навіть час спаралізується і впаде ниць до твоїх черевиків . Всі порти , материки і слова невимовлені на тебе дивитимуться.
Ось так ти питимеш каву . А я тобі набридатиму…
Ти малюватимеш жінку…
А я мінятиму зачіску.