Не шли чари мені,
Зачаруюся сам.
Своє серце в вогні
Тобі, милій, віддам.
Щоб нахлинуло ще,
Скрізь зі мною було
Світло синіх очей,
Кіс духмяних тепло.
Пульсу міцного стук,
Насолод глибина –
Ласка сплетених рук,
На устах мед до дна.
Стануть ночі як дні.
Що за диво – кохать!
Усміхнися мені,
Ти – моя благодать!
Чи удасться заснуть,
О, голубко моя,
Коли мрію почуть:
«Я – твоя! Я – твоя..!»?
Таццяна Дзям'янава
Не чаруй, не мані
Не чаруй, не мані.
Зачаруюся сам.
Свае сэрца ў агні
Табе, мілай, аддам.
Каб нахлынуў хутчэй,
Не знікаючы зноў,
Свет нябёсных вачэй,
Пах шальных валасоў.
Пульса моцнага грук,
Глыбіня асалод –
Ласка сплеценых рук,
Вуснаў таючы мёд.
Стануць ночы, бы дні.
Што за дзіва - кахаць!
Усміхнісь, абдымі!
Ты – мая благадаць!
Ці ўдасцца заснуць,
О, галубка мая,
Калі мару пачуць:
“Я – твая! Я – твая…!”?