Народиться дитя на світ -
Наплачеться уволю...
Якби ж то знав,
Якби ж то міг
Свою змінити долю...
Чи задобрити, може, чим,
Чи з нею сперечатись...
Коли в обіймах долі ти,
То всяке може статись.
І
Вишневий цвіт - казковий сніг -
Незнані почуття...
Стривожив подих той весни:
Розквітло майбуття.
Дівоче серце оповив
Туманом сподівань.
З села у місто без туги
Помчала, без вагань.
Бо ж так хотілося вже їй
Відчути смак життя,
Його, його - героя мрій
Зустріти.Каяття?
Чому, навіщо, перед ким?
Життя ж у нас одне.
Не думалось, що щось. колись
Даремно не мине...
Зустрівся зразу.Обіцяв
Земний казковий рай.
А як натішився - прогнав:
Сім"ю мав... Хоч вмирай...
Розв"язка в повісті сумна:
Вертається в село.
До мами горнеться щораз -
Так сумно їй чогось...
А через місяць,може, два
(Мов річка часу плин)
Вона в усмішці розцвіла:
В колисці плакав син.
Вітрами сумніви з душі
Полинули увись...
Над сином день вона при дні.
І знову, як колись,
Весна в обіми забирає
І стелить килим - трави...
Чому. чому тремтить душа?
Чому так важко стало?
І нелюб поруч з нею вже:
Дружиною назвав.
Ще два синочки і дочку
Він їй подарував.
А перший син - кохання плід-
Тепер - важка провина.
Життя. мов сон, а серце - лід,
Тяжке ярмо - родина.
З"явилась чарка на столі;
Біль змієм жалив груди.
В хмільнім чаду здавалось їй,
Що гірше вже не буде.
Жила у прірви на краю -
Про це вже кожен знав.
І совість пропила й сім"ю -
Без материнських прав.
Геть відцуралися усі.
Мов хмара йшла біда.
І не прокинулась якось
Із сонечком вона...
І не цвітуть їй вже садки,
Не чути солов"їв...
Самотні діти, мов пташки,
В холодному кублі.
Що розпирає груди їм?
Від чого страх в очах?
Немає слів - немов німі.
Лиш стогін на вустах...
ІІ
Без мами у сім"ї печаль,
Мов літо без тепла.
Та допоміг їм лікар - час:
Й оселя ожила.
Але біда ось тут як тут:
І батько вже запив.
Можливо, мучився він тим,
Що так дружину бив...
Звершився. може, Божий суд -
Кінь поносив у полі.
Чи час його уже прийшов -
І мучитись доволі?
Десь на дорозі так і вмер.
Де ж правда, небеса?
На небі місяць, наче серп,
Як сльози, скрізь роса...
ІІІ
Зазеленіло. зацвіло...
Роки. немов вода.
Син старший свататись пішов
І до вдови пристав.
Під вечір якось раз було:
Враз хмара десь взялась.
І важко над усім селом
Громами розляглась.
Забігли в кухню.Він присів
Якраз проти вікна.
Розетки око перед ним
Темніло, як мана.
Як раптом блискавка - і ніч.
Лиш дощ, немов з відра.
З"явилось світло - Боже мій!
Він мертвий був.Лежав...
І на кладовищі підряд
Три височать могили...
Можливо, десь гріхи зорять.
...Людей похоронили.
1998
,