Я міг, але не встиг,
хотів, та розгубився,
За небокрай неначе зачепився,
Та не поміг весняний оберіг.
Я знав, але тримав
без будь-якої сили,
Тому мене за те не зрозуміли,
І я програв, бо більше сил не мав.
Я йшов, та підошов
уже не чув від болі,
Бо на шляху шпильок було доволі, –
Я врешті знов себе переборов.
Терпів, поки зумів,
бо це мій шлях єдиний,
На цім шляху не жаль ні ніг, ні спини,
Бо чую спів, з обителі богів.
