Осіннє небо, чисте мов молоко,
Дивилося зверхньо й з огидою.
А я відчував себе биком,
Загнаним у вугол корридою...
Не знав куди йти чи бігти,
Хапатись за що, що робить.
А для матадорів то лише ігри.
Розвага, від якої їм не болить.
А я ж, проштрикнутий настіж списами,
Ніби не бик, а якийсь дикобраз!
І болить мені кожного разу і аж до нестями,
Біль від твоїх списів-образ...
Ти ними орудуєш мітко,
Влучаєш щоразу в ціль.
Ти матадор мій, о жінко,
Та, з якою життя я провести хотів.
