У тих словах,
словах вчорашнього дня.
Я знайшов свій крах.
крах почуття...
Почуття без каяття,
тиша на вустах.
І якби знаття,
що є справжній страх...
Радість, на мить. Я - оратор сцени,
слова із вуст відлунням в залі,
принишкли всі, як манекени,
питають поглядом " Що буде далі? "
А далі,тільки актор без ролі,
Набір речень,поваги й питань.
Очікуючи в кріслах,кричали долі,
кричали душевно " Тікай поете,відстань! "
І публіка аплодувала " Браво "
Я просто виконував свою роль.
Всі кричали " На біс " і " Нам мало ",
а в мене піт капав з долонь!
Махали руками,усмішки кривили,
такою спритною і щирою брехнею,
А я мовчав ,начебто мене вбили,
і закидали навіки сирою землею!
...у тих вустах,
очах нещирих
побачив страх
я свій реальний…
Оце мій крах
Безперспективний…
Прокинувсь я….
А що ж бо далі?..
