У темному лісі ялинка росла,
В зелене одягнута завжди була.
Та, якось, на свято зрубали її,
В яскраве вбрання її одягли.
Раділа ялинка: – Мені таланить.
Ось, я королевою стала за мить!
І всім я потрібна красива й струнка,
Бо хвоя моя, як бавовна м’яка.
Та ось, промайнули святковії дні.
Її роздягли і спалили в вогні.
–Та як же, за що?! Я ж така, як була,
Я щастя на свято вам щедро дала.
У вогнищі тіло красуні пала.
Хазяїн, байдуже, таке промовля:
– Наступлять не раз ще святковії дні,
Знайдуться й ялинки тоді… молоді.
***
