Постукали в двері: «Я зараз відкрию!
Хто там? Заходь і не стій на морозі
Зараз, швиденько тебе я пригрію…»
Відкриваю, бачу, старість стоїть на порозі.
«До кого ти, подруго? Бо я не чекала
Поїж, відпочинь та йди куди йшла…»
Із тривогою в серці своїм їй сказала
«До тебе я пожити трохи прийшла».
«Сідай, погостюй та мене не держися,
Мене справи чекають і внуки ростуть
Я тебе не чекала, вибач, дивися
Та недовго прошу у гостях побудь.»
Старість ввійшла, подарунки розклала
В коси білий туман, а на плечі літа
На обличчя зморшок вуаль розіслала
І помітила я, що стала не та, що була.
Для мене усе раптом якось змінилось
Руки стали слабкими і ноги важкі,
Було тяжко та з гостею я примирилась
«Може стане в пригоді старість мені?»
Жила старість у хаті чи довго, чи мало
Та час цей проплив, як пісок, як вода
«Ну, як я тобі? - старість спитала,
Як живеться зі мною, як усі ці літа?»
«Не така ти й страшна, як всі малювали
Я не сама, то й тебе не боюсь
Мене дочки й сини завжди поважали
І я, як можу на білому світі держусь.
Не страшно, коли є ще із ким говорити,
Коли чуєш по хаті веселий цей сміх,
Коли робиш хоч щось і ще хочеш жити,
На тебе вже жалітись і справді, що гріх.
Слава Богу мене не скували хвороби
І бігаю я, кручуся щоб жить,
Що я ще потрібна комусь, ну хоч трохи
Не для себе, для рідних і для близьких.»
І старість мені стала більш, ніж подруга,
Жили мирно і тихо до певного дня,
Та хтось знову в зачинені двері постукав,
Це смерть до нас в гості щойно прийшла.
29.08.2008