Душа на півдорозі пошматована
Від холоду до вітру притулилась.
Казали люди-зовсім обдарована.
А вона гола,боса.Лиш молилась:
-Не знаю я псалмів,іх не читаю.
Але тобі я Господи молюся.
Чому нещасна,біль лиш відчуваю?
Чи може мало зовсім в житті вчуся?
Стоіть і плаче.На старій дорозі
На інвалідному візку хлопчик маленький.
-Скажіть,а я допомогти Вам в змозі?
-Питаєш в мене хлопчику рідненький?
І стало соромно,і боляче,і гірко.
Взяла візочок і над ним схилилась.
Бо Бог ій дарував щасливу зірку,
Вона дурна до смутку притулилась.
Шукала суть життя.Навіщо?Знати?
А десь візочок замість ніг потрібен.
І замість того,щоби суть шукати-
Лиш накормити хоч голодних хлібом.
Лише невтішного до себе притулити.
І св'ятості в душі своій навчитись.
Радіти,бо всі можемо ходити.
І щиро просто Богу помолитись.
