Прогриміли далекі битви
І затихли вже їх відлуння.
І все рідше звучать молитви
У змертвілих серцях чавунних.
В історизми списали мужність
Разом з честю і благородством,
І буденно-брудна байдужість
Назвала коханням юродство.
Вже, мабуть, не пройдуть стежками
Такі щирі й прості герої.
А кого з тих, що зараз з нами
Ми назвати можемо: "Воїн!"?
І книжки так давно забуті -
Ми - дорослі, раби реалій,
Що обов'язком вічно скуті,
Нас не кличуть блакитні далі.
І проходимо. Час - на місці,
А от ми - піщинки за вітром.
Нас нанизує час на нитку,
Посміхаючись хитро-хитро:
"Все закінчиться, станеш - атом,
В тілі Всесвіту лиш цеглинка.
Згине все, що так мріяв мати
Ти (кістяк і крові краплинка!)".
Ми ж і далі тікаєм від світу,
Хоч йому так нестерпно байдужі.
Ні, не хочу ходячим звітом:
"Людство - наче свиня в калюжі..."!
Нате вам - хоч маленький - хаос
(Бог - веселий, Він посміхнется!),
Все одно я ни світі сталась -
Чи доречно, чи недоречно.
Мені нічого тут втрачати:
Потанцюємо, милий світу?
Я не хочу тебе боятись,
Я хоч спробую проти вітру.
Хай не вільна, не сильна, не дужа...
Світу, бачиш, скільки азарту!
Може, я подолаю стужу,
Може, я чого-небудь варта.
Прекрасные размышления...Но мы - не только тело. Вечный Дух, Частица Божья во-площается много-много раз и проходит уроки Жизни на пленете Земле.Желаю Светлого Преображения!
Svetegoochej відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
заходьте в гості) 
