Гріх – це те,що робити не можна; те, що Бог Вседержитель робити забороняє. ГРІХ – це те, що Всевишній засуджує нині і те, що Він судитиме, коли прийде на те час. Наразі ми, майже завжди, і , майже всі, добре знаємо, коли робимо щось не те і не так… І. що це називається - ГРІХ. Незалежно від того: віруюча людина чи – ні, але деякі знання на цю тему в суспільстві є. І, коли хтось грішить, він, майже завжди, про це знає. Навіть тоді, коли ту Біблію не читав і своїми очима не бачив.
Дуже відомий ГРІХ - «осуждение» ( рос.) Це «дійство» ходить поміж людьми, як примара: дивишся – ніби його і немає, бо всі знають про негативність цього явища, засуджують його; іноді – тихо, а, іноді – голосно. А, при скоєнні злочинних і гріховних дій, прикладають пальчика до рота і говорять: «Т-с-с… Засуджувати не можна; сміття з хати виносити не можна. Нехай все буде так, як є. Тільки, аби про скоєне ніхто не дізнався. Бо – осудить…»
Хто зацікавлений в такій позиції ? Найбільше той, хто вчиняє негарні речі, тобто - неморальні, гріховні. А далі йдуть близькі, які ці неподобства бажають прикрити, сховати від суспільства. Це породжує безкарність, повну свободу дій.
За віки гріховність полонила суспільство і проросла в ньому у всіх напрямках так, що людину як особистість, яка не має страху в очах і дивиться з надією ясними очима в майбутнє – не зустрінеш.
Коло замикається і переростає в клубок, який клубочиться світом; росте і поширюється. І, врешті, покриває світ. Утворюється отой парниковий ефект, про який,
іноді, говорять в наукових колах. Але та оболонка навкруг Землі є наслідком гріховної бездумної діяльності людини. І складається вона з декількох шарів: не тільки диму реаль-ного ( хімічного), а також з енергії лихих душ, гріховних думок, які потаємно накопичуються в душах, в сім’ях, в родах… За товстими стінами. І, врешті – решт, пізно чи рано таки піднімається вгору… Там все це накопичується, ущільнюється. Далі (в космос) воно не відходить, а давить, давить на згорьовану живу Землю. Земля починає задихатись і намагається струсити здути вітрами – буревіями цей тягар. І – здує. Пізно, чи рано, коли наступить межа терпінню.
Ось така вимальовується невесела картина в очах у того, хто це бачить. І невесело від того на душі. І хочеться розповісти про те всім і кожному… А – немає кому!
На тебе дивляться, як на примару. А в очах читаєш: «Чи вона з глузду з’їхала?» Ото й залишається тільки одне: викладати слова свої та думки – роздуми на папері. А папір, як говориться – все витримає.
Отже: як з цим боротися? Як розірвати замкнене коло гріховності та лиха від нього? На перший погляд, ніби, формула проста: засуджувати явище гріха в людині, а не людину у гріху. І тоді, я вважаю, гріх виявлений та нейтралізований. Коло, деяким чи-ном, розмикається.
ГРІХ творити забороняє сам Всевишній. І таким чином Він його засуджує. А людина створена за подобою Божою і тому, ми смертні, судити один одного не можемо.
Ми не знаємо: як і коли буде спокутаний грішною людиною її гріх і, яку міру кари вона за нього отримає. Може, Бог Вседержитель дуже грішного пожаліє і пошле йому більшу кару і той гріх буде врешті спокутаний. А інші – малі і незначні будуть накопичуватись горами і вре-шті задушать власника своїм тягарем. Але, складність виникає в тому, що ця, я вважаю, аксіома не доводиться до свідомості людини ( суспільства). Чому так сталося? Чия це вина? Хто повинен цим займатись? Отже, запитань більше ніж відповідей…
Найперше питання на порозі людського шляху: ГРІХ як явище і його розуміння. Друге питання повинно бути: як із цим явищем боротися? Без осмислення і озвучення – боротьби ніякої не буде. Формула: « Не суди, то й не судимий будеш!» - вона правильна. І дотримуватись її потрібно. Але боротись із самим ГРІХОМ як явищем і ГРІХОМ в людині конкретній – потрібно. Мовчки споглядати зло, дивитись,як воно проростає і глядіти себе, тобто стояти осторонь, недопустимо. Можливо тут потрібна коректність і високість душі; інтелігентність і любов до людей. Особливо, до тих, до грішних… Добра мати любить дитину ту, що дурніша, хворіша, бідніша. Так повинно бути в суспільстві.
Звичайно, не всі будуть з моїми словами згідні, бо є приклади інші. Але, різниця в тому, що повинно бути не так, як є. А, повинно бути так, як повинно бути…
Як написано в тій головній Книзі Буття. Писалося не для когось абстрактного, а конкре-тно для нас. Для кожного з нас. Дуже лячно і гірко стає від того, що живемо не так. А так, як потрібно не живемо. І життя те минає і проходить повз нас осторонь; усміха-ється потаємно і махає рукою. Мовляв: "Пока! Живи, як знаєш! По життю твоєму і дано буде тобі"... ( літо 2008 рік).
ID:
366040
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.09.2012 14:15:19
© дата внесення змiн: 05.03.2018 13:06:12
автор: Людмила Богуславська
Вкажіть причину вашої скарги
|
