Кажуть: « Бог - це любов». Чи може бути гармонійне щасливе людське життя без Бога? Я вважаю - такого не буває. Без Духа Божого людина не знає, як жити сьогодні; що чекає її в майбутньому; до кого звернутися за порадою зі своїми проблемами, звідки отримати надію… Особливо тоді, коли немає рідних; або вони десь далеко; або ти відчуваєш, що їм не потрібний. Якщо не така вже і очевидна і явна ця допомога ( є люди, які не добачають, не відчувають чудес, які посилає нам Господь), але заспокоєння, умиротворення ми завжди отримаємо в храмі. Це, мені здається, відчує кожен. А спокій в душі, навіть тимчасовий, - це вже багато і велике благо для людини ( дитини) і в плані психіки, і в плані здоров’я. Це перший крок до Бога. Те, що він може дати кожному. А далі - то твій шлях. Ти вирішуєш: потрібен тобі Бог? Але ти потрібен ЙОМУ завжди. Він бачить і любить кожного з нас, хто бачить душею і любить ЙОГО світ, ЙОГО чудеса, ЙОГО велику допомогу. Таких людей не багато. Багато є тих, хто говорить, що вони вірять в душі. Що ще потрібно? Я вважаю, така віра - це омана; це бездумна відмовка, яка немає нічого спільного з вірою. Коли ти привселюдно стаєш на сповідь, стаєш на коліна, іноді плачеш привселюдно - цим ти стаєш обличчям до Бога. Тобі не соромно. Не соромно перед людьми. Отже, не соромно показати на весь світ віру свою. Ти не соромишся Бога і Він не відвернеться від тебе, коли прийде твій час. Ти дивишся в очі на іконі, лик святий дивиться в очі тобі. Утворюється розмова, зв’язок із всесвітом. Без храму і цього зв’язку - віри не буде; розмова із святими нашими і Господом не відбудеться.
То де ж тоді віра? Яка вона, якщо людина соромиться Бога? Дехто відмовляється тим, що в церкві всі дивляться на тебе ( знімають узори). Може, є такі, що і дивляться. Є в людей очі, то вони і дивляться. Але, хто йде до Бога виконати свої молитви, свою службу - той цього не бачить ( або не звертає уваги). Віруючому немає коли думати: « Хто, як на нього дивиться?» Бо потрібно зосередитись, поклонитись святиням, помолитись і виконати все те, з чим ти прийшов до храму; зосередитись на сповіді, з благоговінням прийняти святе причастя.
Отже, спокій, зосередження в собі, зв’язок з ВИЩИМИ СИЛАМИ - це те, що є Бог. А Бог є любов. А любов і душевний спокій - це основа нашого буття. Без віри, в нашому прагматичному неспокійному світі, ні спокою, ні любові досягти неможливо.
Хто вірить, той намагається виконувати заповіді Божі. А вони - є закон. Вони несуть в світ любов і спокій. Але ж мало хто вірить, і мало хто на ці заповіді зважає. А , не потрібно ніяких законів придумувати, якби ті заповіді виконувались. Законодавства: і кримінального, і цивільного - не потрібно. Бо, суспільство, яке жило би по тих заповідях ( законах ), було би ідеальне; і злочинності би не було, і хвороб багато зникло. Люди стали би здоровими: не палили, не вживали алкоголю та наркотиків; не крали, не вбивали…
А, кому це вигідно? Добре вдумайтесь в цей факт. Куди подітись юридичній машині, медичній, фармацевтичній; керівним апаратам, політикам? Все це зникло би само собою.
Ото, був би комунізм! «Божественне» суспільство. Мабуть так і будувалось воно Господом. Але не справдили ми Його надії. Звертаємо все на злі сили, які нами керують… А - певно! Керують! Бо ми не хочемо впустити в душу Господа , стати перед Ним на коліна і просити: «Господи! Навчи мене Тебе любити і поведи за собою по світу!»
Бог заповідав людям виконувати заповіді Його - і буде збережена природа, погода: дощ і сонце - все буде своєчасно і земля родитиме всього доволі: «Если вы будете слушать заповеди Мои, которые заповедаю вам сегодня, любить Господа Бога вашого и служить ему от всей души вашей, то дам земле вашей дождь в свое время, ранний и поздний; и ты собереш хлеб твой, и вино твое, и елей твой; и дам траву на поле твоем для скота твоего. И будете есть и насыщаться… Берегись, чтобы не обольстилось серце ваше… И тогда воспламенится гнев Господа на вас, заключит он небо, и не будет дождя, и земля не принесет произведений своих, и скоро погибнете с доброй земли, которую Господь дает вам». ( Второзаконие гл.11, ст.ст. 13 – 17 ).
« Вот, я предлагаю вам сегодня благословенние и проклятие: …если послушаете…, если не послушаете… и уклонитесь от пути, который заповедую…» ( то же, ст. 26 – 28 ).
- Звичайно, скажете ви, ці заповіді давались іудеям як обраному народові.
Як вчиняли вони у всі віки – ми вже бачили. А тепер ті заповіді, хіба не стосуються кожного з нас? Всього людства? Нинішній хід історії ми теж вже бачимо. Всі чекають дружно кінця світу і бояться його. А, чому? Чому ми кожним своїм кроком, кожною думкою, словом, діями своїми, так вперто намагаємось його пришвидшити? Якщо, невиконання законів Божих несе пустелю на землю, то, чи не приносить те пустелю в людські душі? Дивишся, людина ніби є, але всередині нічого немає. Одна їжа…Те, що зранку і до вечора туди кладеться. А, що кладеться в голови, в душі? А, чому навчаємо нащадків? А, що залишимо після себе на землі? Розруху в душах, розруху навкруги? Невже, не прийшов час покласти цьому край, взятись всім за розум? Не спасати свою окрему душу ( хто віруючий ), а взяти один одного за руки ( за душі ) і передавати свою віру по ланцюгу, віддавати шматочок її іншому, як заповідав Ісус своїм учням нести вість благу по всіх землях давши їм різні мови.
Певно, Ісус також говорив: « Не мечите бисер перед свиньями…». Але ж в кожного є маленькі діти, онуки, дитяча душа ще не зіпсована, піймати її, доки вона чиста, вільна від зла і гріха. Як гарно дітки сприймають Бога! Як радісно стає в тебе на душі! Хто – хто, а я, слава Богу, це пізнала завдяки своїм маленьким онукам. Деколи було важко. Потрібне терпіння. Це теж неабияка праця ( фізична, душевна ). Але радісно на душі, коли є результати. Як те дитя молиться, сповідується, причащається Божественних Таїн! Це ні з чим не зрівнянні радісні почуття! Немає більшої радості, ніж споглядати цю картину. Бачити в їхніх очах сяйво, радість, благоговіння.
« Пам’ятайте, що Бог є! Нічого в житті не бійтеся! Бійтеся тільки одного Бога. Бійтеся тільки одного - гріха! А все інше з Божою допомогою пройде!» / митрополит Філарет./
«Я запрошую багатьох, але приходять небагато…» « Навіть волосинка не впаде без волі Божої…» / Писання /.
Маю надію, що мене хтось зрозуміє, повірить моїм ( і не моїм ) словам, наслідуватиме на цьому нелегкому, але такому благодатному шляху. Дай, Господи, нам терпіння і смирення в пошуках благодаті Твоєї! Прийми, нас грішних, такими, які ми є ; і допоможи, нам грішним, стати кращими, чистішими від гріхів наших!
Тримаймося! Шануймося! Вірмо!
Ми всі улюбленці Божі - прямуймо за НИМ!
( грудень 2007 року, Італія)
ЦЕРКВА ХРИСТОВА - це віра в ХРИСТА - сина Божого, проповідування ЙОГО слова, наслідування ЙОГО традицій. Ісус проповідував народам принципи життя в любові, чистоті духовній та душевній; все те, що потрібно людству для збереження високоморальності, людяності, віри в Єдиного Бога та в Божественне походження людини, що веде до збереження людства на планеті Земля та людей, як цілісної духовної структури, спорідненої Богу.
ІСУС ішов в народ та віддавав людям свої знання, особливо тим, хто хотів їх от-
римати з вуст Христа та милість з Його рук. То ж, чому і церква, і віруючі нині замкнулися в собі і соромляться іти в народ, «погрязший в пороках» та гріхах, наслідуючи Христа; а згодом Його апостолів, яким було заповідано іти в світи та в народи.
Люди ідуть до церкви – це добре. Їх - мало. Це - погано. Але: де нині нащадки апостолів? Була рання церква - були апостоли. Повмирали. Повбивали. Церкви плодяться, як гриби. Фальшиві «апостоли» ( так звані ) з’являються. А де нині істинні подвижники, які не ділять майно, політику та інше; віра яких базується на моралі правди та любові; і йдуть вони в народ, як Христос та Його учні?.. Невже, якимсь Вселенським Собором хтось це відмінив?.. Скільки людей, стільки доріг до Бога" Бога ( 05. 04. 2012 року, Богуслав ).
ID:
365342
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.09.2012 11:09:18
© дата внесення змiн: 21.09.2012 21:41:24
автор: Людмила Богуславська
Вкажіть причину вашої скарги
|
