Лиш з'явившись на світ дитина бачить свою матір, вона відчуває її, та спокійна в її обіймах, та згодом попавши в руки іншої людини, може плакати та кричати. Вона побачила чи відчула певну різницю, іншу людину, яка є не такою близькою, як та, що тримала першою. Це дає нам зрозуміти, що ще від самого народження в людини закладається в свідомості поняття “різності людей”. Чому ж ми нав'язуємо певний стереотип схожості? Ми навчаємо та спрямовуємо людей на те, щоб бути схожим один на одного. Ще від народження стараємось переконати дитину, що вона схожа на маму з татом чи на бабу з дідом. Ми під час всього дитинства навчаємо як правильно поводитись в тій чи іншій обстановці, розказуємо як правильно вчиняти та як вчиняти не можна. Розказуємо про людей, які досягли успіху в певній справі та направляємо дитину на те, щоб вона старалась бути схожою на цю людину. Ми будуємо дитячі садочки, школи та вищі навчальні заклади, які мають певних вихователів, вчителів, які навчають тому, що вони вже вміють та тому, чого навчають інші видатні особистості. Ми не навчаємо чогось нового, ми навчаємо того, що вже робилось. Все життя ми самі шукаємо “кумира”, ідеальну на наш погляд людину, щоб бути певною копією чи хоча б трохи бути схожим на ідеал. Що ж це виходить? Ми ламаємо вроджену свідомість людини. Переконуємо, що всі люди подібні чи схожі один на одного. Виходить, що і матір ми можемо замінити іншою людиною...